Політична
Херсонщина

6 липня 2010 р. Верховна Рада України ухвалила в цілому Закон України "Про внесення змін до законодавчих актів України з питань загальної середньої та дошкільної освіти (щодо організації навчально-виховного процесу)", згідно з яким запроваджується обов’язкова дошкільна освіта дітей старшого дошкільного віку та замість 12-річного вводиться 11-річний термін для здобуття повної загальної середньої освіти.

За ухвалення даного закону проголосувало 248 народних депутатів при мінімально необхідних 226. Зокрема, парламент встановив, що середню освіту діти здобуватимуть у навчальних закладах 1-го ступеню (початкова школа) – 4 роки, 2-го ступеню (основна школа) – 5 років, 3-го ступеню (старша школа, як правило, з профільним напрямом навчання) – 2 роки. Крім того, встановлено, що дошкільну освіту дитина може здобувати в сім’ї до досягнення 5-річного віку, а дітям старшого дошкільного віку держава повинна забезпечити обов’язкову дошкільну освіту. Втім, міністр освіти Д. Табачник, коментуючи нововведення, зазначив, що мова не йде про неодмінне відвідування дитячого садка, це лише рекомендація.

Зміни в системі середньої освіти, прийняті парламентом, викликали суперечки щодо доцільності таких новацій. Головним недоліком зменшення терміну навчання називається збільшення навантаження на учнів, перехід на 6-денне навчання, а також великі фінансові витрати на зміну підручників. Однак, як запевняє Д. Табачник, змінювати підручники на наступний рік не планують. Що ж до навантаження учнів, то кардинальних змін не буде, оскільки шкільну програму можна спокійно вложити в 11 років навчання шляхом скорочення програми для 12-го класу, де передбачалося закріплення пройденого матеріалу. За словами директора Департаменту освіти Харківської міськради О. Деменко, введення 12-го класу перш за все загрожує збільшенням кількості шкіл, що працюють у дві зміни, виникненням проблем із забезпеченням оргтехнікою та підручниками. Уникнути перенавантаження учнів, на її переконання, можна шляхом переформатування навчальних програм, прибиранням зайвого баласту, що дасть можливість викласти за два роки той матеріал, який планувалося дати за три. Крім того, закінчувати 12-річну школу будуть хлопці по 18-19 років, зазначає О. Деменко, які в цьому віці вже мають право створювати сім’ю, призиватися до армії, що дуже хвилює їх батьків.

Противники запровадження 11-річного терміну навчання нововведення влади називають кроком назад. Член парламентського комітету з питань освіти і науки О. Доній вважає, що відміна 12-річної середньої освіти показала, що ми прямуємо не до Європи, не успадковуємо Болонську систему освіти, а копіюємо систему освіти Росії. На думку експерта з питань освіти С. Ніколіної, відміна 12-річного навчання – це крок у зворотному від Європи напрямку. За її словами, Україна тим самим визнала, що не готова до трансформації системи освіти, а про системні структурні реформи на даному етапі можна взагалі забути. Відмова від навчання за європейським зразком свідчить про намагання законсервувати радянські методи виховання й небажання розібратися у вадах системи виховання як такої. Водночас С. Ніколіна підкреслює, що Україні треба не мавпувати форму освітнього виховання, а наповнювати її відповідним змістом.

Прихильники 12-річної системи освіти в якості аргументів наголошують на тому, що українські атестати про середню освіту не визнаватимуться міжнародною спільнотою, оскільки це є порушенням рекомендацій ЮНЕСКО про мінімальний 12-річний термін здобуття середньої освіти (до речі, 12-річна освіта – не жорстка умова, а рекомендація), що в свою чергу унеможливить навчання випускників українських шкіл за кордоном. Крім того, зменшення терміну навчання означатиме порушення Україною зобов’язань, взятих на себе у травні 2005 року при підписанні Болонської декларації, яка стала основним документом для встановлення загальної рамки модернізації та реформування європейської вищої освіти. Наводяться приклади зарубіжних країн, де навчання в середній школі триває 12 років – США, Японія, Бельгія, 13 років – Англія, Німеччина.

Система середньої освіти у Великобританії, де існують державні та приватні школи, суттєво відрізняється від української моделі. Дошкільне навчання, при якому вивчаються англійська мова та математика, починається у віці 4-5 років і триває два роки. У початковій школі, навчання в якій триває 6 років, діти вивчають 12 обов’язкових дисциплін і складають вступні іспити до середньої школи, де додаються деякі нові предмети. Тривалість навчання у середній школі, де вивчаються 5-10 дисциплін, складає 3 роки. По закінченні учні складають іспити на загальний сертифікат про середню освіту. Ті, хто вирішили вступати до університету, навчаються в школі ще два роки, протягом яких здійснюється цілеспрямована підготовка до вступу та складаються випускні іспити, за результатами яких відбувається зарахування до ВУЗів. Програма останніх двох курсів має різні рівні навчання в залежності від вибору спеціалізації.

Шкільна освіта у Німеччині починається з повних шести років і закінчується в дев’ятнадцять років. Навчання у початковій школі, де часто вивчається одна іноземна мова, триває 4 роки. Основна школа, освіту в якій отримують понад третини учнів,  охоплює 5 або 6 років. По її закінченні навчання можна продовжити у професійній школі, де учні отримують професії нижчої ланки. Частина дітей замість основної школи обирає навчання в реальній школі, де вони можуть продовжити навчання, якщо протягом першого півріччя показують високі результати. Випускники цих шкіл є спеціалістами середнього рівня і мають право навчатися далі у спеціальній професійній школі. Решта учнів обирають 9-річну гімназію, яка представляє собою школу найвищого рівня. По її закінченні складаються іспити на атестат зрілості, який надає підстави навчатися далі у ВУЗі.

Отже, при проведенні реформ у вітчизняній галузі освіти необхідно враховувати той факт, що система освіти в країнах Західної Європи суттєво відрізняється від тієї, яка склалася в Україні та країнах колишнього СРСР. Як наслідок, існує невідповідність між вступними вимогами до вузів, термінами навчання, різними ступенями (бакалавр, магістр) та дипломами, що дають своїм випускникам учбові заклади. Разом із тим, не можна допустити сліпого наслідування тієї чи іншої моделі навчання.

Що ж до радянської системи освіти, яку успадкувала Україна, то їй часто закидають закритий характер, перевантаження ідеологічними догмами, насадження соціальних форм поведінки, невміння учнів самостійно мислити, що призводить до нездатності дітей адаптуватися до нових потреб суспільства. Як людина, що навчалася в радянській школі, а згодом в радянському університеті, хочу зауважити, що, попри певні недоліки та прорахунки, система освіти в СРСР була однією з найпотужніших у світі, що виховала безліч справжніх спеціалістів, які високо цінилися не лише на батьківщині, а й за кордоном. Великий попит саме на "старі" радянські кадри дотепер існує в усьому світі. Крім того, можна навести безліч прикладів у новітній історії незалежної України того ж самого насадження ідеологій різних політичних сил, що перебували при владі.

Процес реформування освітянської галузі в Україні повинен враховувати цілий спектр особливостей: вітчизняні традиції, відмінності культури, демографічну ситуацію, стан економіки, інформованість суспільства, а не перетворитися на сліпе копіювання європейського досвіду. Перехід на вивчення низки дисциплін за європейською моделлю освіти може призвести до ліквідації цілих курсів з окремих предметів, що не сприятиме як патріотичному вихованню молоді в школі, так і поповненню вітчизняних галузей економіки випускниками національних ВУЗів, оскільки наявність диплому єдиного європейського зразка заохотить випробувати свої сили за кордоном.

Кардинальні зміни в системі вітчизняної освіти повинні починатися не з дискусії про тривалість навчання, а з наповнення її новим змістом, розробки нових стандартів та концепції навчання, учбових планів та програм, модернізації та скорочення чиновницького апарату в галузі педагогіки, нарешті належного фінансування. Одним із основоположних принципів перетворень має стати не те, що вчать підростаючі покоління, а як їх вчать. Діти не повинні бути піддослідним матеріалом у політичних іграх можновладців, нововведення мають впроваджуватися лише після їх досконального вивчення та аналізу відповідними фахівцями. Шкільне навчання має стати для дітей не бездумним процесом запам’ятовування потрібної інформації, а навчити поєднувати отримання знань з їх оновленням.