Політична
Херсонщина

Який би засіб не обрав чиновник, результат запланований буде прийнято те рішення, яке потрібно...

Херсонський державний університет, один з найстаріших навчальних закладів не тільки на Херсонщині, а й в Україні, відомий своїми традиціями, науковими роботами та якісним професорсько-викладацьким складом... не оминула лиха доля.

Минулого року, 18 грудня, передчасно пішов з життя ректор ХДУ, професор, доктор наук Олег Васильович Мішуков, смерть якого стала справжньою трагедією для всіх, хто його любив, хто з ним товаришував, або мав просте щастя слухати його лекції...

Смерть цієї великої людини (у що й до сьогодні не можу повірити), поставила ряд питань: а чи житиме тим життям, яким жив при ньому, університет? Чи буде він існувати взагалі (як самостійна науково-навчальна одиниця)? Чи залишиться ХДУ й надалі окрасою Херсонського краю?

Думаю, що частина з тих, хто зараз читає цей матеріал, спробують звинуватити мене у тому, що я перебільшую значимість фігури однієї фізичної особи, у житті величезного організму «юридичної особи». Мені дуже прикро, але ситуація навколо університету складається так, що мої припущення можуть стати фактом, І ось чому...

За останні 20 років, прямо або опосередковано, але жодного більш-менш значущого рішення: від призначення проректорів - до прийняття на роботу провідних викладачів, від підписання договорів на обслуговування - до постановки концертних номерів у день останнього дзвоника, не приймалося без Олега Васильовича. Сьогодні цьому дають різні оцінки, хтось називає «узурпацією влади», хтось «тотальним контролем», хтось розуміє, що в університеті була людина, яка знала все, і яка, якщо й не приймала (іноді) остаточного рішення, але впливала на його прийняття, і це рішення приймалося не на вигоду особи, а на користь університету. Такою особою був Олег Мішуков.

Його авторитет науковця давав йому право приймати рішення, що стосувалися наукового життя ВНЗ, авторитет митця - право судити, що таке «чорне» і «біле» у мистецтві, авторитет керівника - приймати господарські рішення.

Ті, хто знали Мішукова не тільки як лектора, не тільки, як першого проректора та завідувача кафедри, пам'ятають, що він мав неперевер-шений талант «вирішувати питання» та «згладжувати гострі кути». Він знав, як провести університетський «корабель» у бурхливому політико-економічному морі держави.

Хтось називав його позицію «соглашательской», хтось говорив, що Мішуков «безхребетний», а я упевнений, що тільки він міг чітко рухатися у полі політичних вітрів, перекладаючи румби і змінюючи галси слідом за політичним вітром...

Як на мене, то саме він, з віртуозністю найвдалішого політика, вмів знайти компроміс, точки дотику, переконати що у сторін будь-якого конфлікту І взаємні інтереси, і що вони виграюті тоді, коли сядуть за стіл переговорів.

Ті, хто бачив тільки «вивіску» були переконані, що у Мішуков; немає ворогів... І справді, мабуть немає такої людини, з якою б він не зміг домовитися «полюбовно», зберігаючи при цьому власне «обличчя: і даючи можливість протилежнії стороні вийти з конфліктної ситуаці зі збереженням гідності.

Звичайно, що за «парадним» фа садом були інші речі,.. Були бурхлив емоції, які й викликали погіршенні здоров'я... інфаркт.,, інсульт...

Тієї суботи, коли Мішуков потрапив у лікарню, більшість працівник університету здригнулися, У когосі не витримували нерви, і через годин} - другу після того, як стало відомо що все дуже складно, дехто із «професорсько-викладацького» складу розмовляючи зі мною по телефону не зовсім тверезою мовою, говорили про те, що вже пишуть заяву про звільнення...

Ті, хто добре ставилися до Олега Васильовича, щиро турбувалися за його здоров'я: молили Бога, аби він послав йому одужання, хтось почав активно «вирішувати» питання власної долі...

Мішуков ще був живий у реанімації, але навколо його «крісла» вже «потекли» підводні течії і почалися «розбірки». Раптом «прорізалися» голоси у тих, хто ще тиждень тому навіть і подумати про таке не міг.,. Поруч була «глыба», «махина», «гора», проти якої вони не ризикували не те що піти у відкритий бій, а навіть не могли й подумати розпочати «підкилимні» ігри.

Одразу виникло питання: хто буде виконувати обов'язки ректора? Хто отримає право підпису? Хто буде приймати остаточні рішення? За логікою та відповідно до регламенту ХДУ цією особою повинен був стати, за посадою, перший проректор. Виконувати обов'язки ректора, ще коли Мішуков був у реанімації, Міністр науки та освіти Табачник призначив професора Співаковського (першого проректора ХДУ). Це викликало перший шквал розбрату, і вперше проявило відкритий розкол у викладацькому колективі.

Стало зрозумілим, що «єдиного», «монолітного», «згуртованого» колективу у ХДУ немає. Стало зрозуміло, що хто б не претендував на посаду ректора - це буде людина, яку не буде сприймати частина трудового колективу...

16-го грудня Олександр Співаковський став т.в.о., а 18-го Олег Васильович пішов з життя...

Сталося так, що я був чи не першим, хто отримав цю страшну звістку і змушений був передавати її колегам та друзям... Від більшості з них, після слів: «Цього не може бути», чув слова: «А що ж тепер буде з університетом? Хто стане ректором...».
Питання насправді більш, ніж складне, а відповідь на нього не тільки не однозначна, але й доленосна (я навмисно не беру це слово у лапки, адже це насправді коштує доль кількох тисяч працівників ВНЗ та кількох десятків тисяч його студентів..,).

Кому бути ректором ХДУ?

Не збираюся нікого ображати, але переконаний, що хто б не став обіймати цю посаду, йому буде не легко... І саме тому, у цей момент, значно збільшується значення рішення, яке буде приймати колектив.,, дуже важливо те, як поведе себе ректорат, який, за моїми спостереженнями, поки що розколотий щонайменше на 3, а то й 4 частини, і саме від того, як поведуть себе декани сьогодні, залежить доля університету завтра.

Про особу майбутнього ректора ми ще поговоримо, а зараз кілька слів про те, що так манить у це крісло окремих претендентів.

По-перше: це керівництво одним з найпрестижніших ВНЗ, по-друге: у підпорядкуванні біля двох тисяч працівників та більше 10 тисяч студентів, по-третє: можливість кар'єрного росту, по-четверте: забезпечена старість для себе, дітей та онуків, по-п'яте: кілька гектарів землі та десятки тисяч квадратних метрів навчальних та житлових площ...

Я пам'ятаю, як під час конференції трудового колективу (коли Мішукова обирали на посаду ректора), він прямо відповів на запитання про землю: «Поки я тут, жодного метра нікому!». Відстоювати «земельні» інтереси Мішукову довелося у суді (питання розглядалося у Господарському суді Херсонської області, Одеському апеляційному адміністративному суді, Вищому адміністративному суді України), через які ділки намагаються «відірвати» право ХДУ на власність морськими прибережними зонами, на яких розташовано «Буревестник» (база відпочинку для студентів та викладачів) у Лазурному, Голопристанського району, Тільки цим шматом землі, якщо правильно розпорядитися, можна забезпечити безпечну старість собі та онукам.

Але є й інші... У центрі Херсона, на розі вул. Перекопської та пр. Ушакова стоять дві будівлі старовинної частини ХДУ.

Уже не перший день ведуться розмови, що університету «непотрібні ці приміщення», що їх «треба передати області», що «ремонт коштуватиме мільйони гривень, а університет таких грошей не має, і не матиме ніколи». Поговорюють, що інженерно-технологічний факультет треба «переселити» у 2-ий корпус (туди, де сьогодні «безкоштовно» проживає Ліцей при ХДУ (який сьогодні вже носить ім'я Олега Мішукова), а «баласт на Перекопській віддати».

Позиція тих, хто пропонує «зміни», зрозуміла - ХДУ відмовляється від будівель, їх приймають у комунальну власність і вже через тиждень-другий продають за залишковою вартістю у 50 - 100 тисяч... а ще через тиждень, новий власник, перепродасть будівлю за реальну ціну... Різницю ділять між тими, хто прокрутив аферу... старий корпус «Педагогічного інститут ім. H.K. Крупської» за тиждень зрівняють із землею, а ще через 2-3 місяці зведуть новий «Оскар», «Фабрику», чи ще якусь «Х»...

І це ще не все. У ХДУ є землі у «Ботанічному саду», що розташований на Миколаївському шосе, у більш ніж зручному місці - навпроти міжміського автовокзалу, ось де є можливість розгулятися із будівництвом різних «торгівельних центрів», «автозаправок» та «автосалонів»... А все що потрібно, так це лист за підписом ректора - «відмовляємося від землі»...

Це також не все... Є ще земелька, і знову у центрі міста. Поруч із 1-им корпусом, на весь квартал, розкинувся парк... Якщо його перекрити парканом у півтора - два метри заввишки, то за ним, після знесення кількох десятків дерев, можна побудувати затишний маєток у 3 - 4 поверхи, а то й, будинок у 10 - 15...

І це не остання земелька, на яку може покласти око «хазяйська дитина». Навпроти головного корпусу є ще кілька «клаптиків» земельки, які можна вигідно «пристосувати» за певну фінансову винагороду. Одним словом «розгулятися» є де, і є з чим - була б людина вправна.

Те, що такі питання не можна було «порішати» з Мішуковим знали всі, і навіть не розкривали з цього приводу рота, Інша справа - нова людина. Авторитета Мішукова, враховуючи те, що він двічі був довіреною особою діючого Президента, вистачало не тільки на те, аби вирішувати питання на місцевому рівні, але й всі знали, що у разі чого, він знає, як постукати у двері київських кабінетів.

Працюючи з Олегом Васильовичем, я, і дехто з колег не раз бачили, як саме вирішував питання Мішуков -він приймав рішення, як це буде (але завжди з толерантністю та повагою до посади, яку займала та чи інша людина), і сперечатися з ним наважувалися тільки одиниці, і тільки у певних ситуаціях.

Чи є сьогодні людина, яка так само, як і Мішуков, зможе відстоювати інтереси університету? Особисто я у цьому не переконаний, не бачу того, хто б взявся вести справи так, як це робив Мішуков.

Життя продовжується... ХДУ треба жити далі, треба рухатися...

Жити вічно з виконуючим обов'язки виш не може, та й Статут цього не передбачає, а отже - треба думати про майбутнє... А воно у ХДУ - примарне...

Хто може замінити Мішукова?

Відповідь на це питання можна не шукати - ніхто! А хто може гідно продовжити справу, яку він розпочав? Відповідь на це питання треба знайти.

Відповідно до Статуту ХДУ та Закону України «Про вищу освіту» сьогодні ректорів не призначає профільний Міністр, він підписує трудовий контракт з тим, кого обере трудовий колектив.

Отже, ХДУ знову чекає най-демократичніший варіант набуття керівника - вибори. Та, як відомо, вибори виборам - різниця...

Коли минулої весни на посаду обирався Олег Мішуков, альтернативи йому не було, і він фактично був єдиним претендентом, За нього конференція трудового колективу проголосувала майже одностайно... Зрозуміло, що цього разу такої одностайності не буде, та й претендентів може бути скільки завгодно, головне - відповідати умовам: звання доктора, науковий ступінь не нижче кандидата, стаж роботи не менше 10 років...

Навіть серед тих, хто сьогодні працює в університеті, таких щонайменше зо три десятки набереться (всі декани професори, всі мають наукові звання, більшість з них працюють не по одному десятку років). Усі, та не всі...

Кого тільки не «сватали» на цю посаду за останні 4 тижні, які тільки прізвища не озвучували... які тільки чутки-плітки не пускали, А все «закінчилося» досить несподівано.,,

До минулого понеділка (06,02.), в,о, ректора був Олександр Співа-ковський... а його прізвище звучало серед перших, хто боротиметься за ректорське крісло. Його кандидатура сприймається неоднозначно, не можна сказати, що «більшість» висловлює йому одностайну підтримку... У його бік звучать різні репліки, хтось звинувачує його у тому, що він надто комерціалізована людина, і що у разі обрання - «обов'язково» розпродасть виш. Інші, навпаки, переконують, що тільки Співаковський у сьогоднішній ситуації здатен керувати ХДУ...

Скажу відверто, особисто у мене Олександр Володимирович, у певних ситуаціях, викликав певну насторогу, хоча, чим конкретним вона була викликана, я не розумію й до сьогодні... Можливо на мене мали вплив думки деяких моїх знайомих... Хто знає?... Важко скласти реальне враження про людину, яку не знаєш зблизька...

Серед тих, хто, начебто, збирався претендувати на посаду ректора, називали прізвища кількох жінок, Не можу сказати, що вони не були б добрими керівниками... Але, чомусь вважається, що жінка біля керма такого велетня... Хоча, особисто мені здавалося, що саме жінка зараз повинна б була прийти до влади... та згодом стало зрозуміло, що у когось з них вистачило мужності відмовитися, мотивуючи це тим, що це все ж не жіноча справа, а комусь дали зрозуміти, що її колектив у ректорському кріслі геть не бачить... отже, поки що, жінки відійшли убік...

І раптом нова звістка, яка для більшості необізнаних стала громом серед зимового неба Херсонщини - Співаковський пише заяву і складає з себе повноваження в.о.

Далі ще один розкат «грому» - в.о., за поданням Голови обласної державної адміністрації та Голови обласної ради, призначають декана одного з новостворених факультетів ХДУ, прізвище якого до цього моменту було на слуху хіба що - у півсотні осіб - Олександр Ходосов-цев. Ім'я професора Ходосовцева добре відоме у наукових колах, він знаний фахівець у галузі біології... У нього дуже цікава докторська, кажуть, що саме він відкрив та дослідив новий вид мохів та лишайників тут, у нас, на Херсонщині -Честь, Слава та Пошана!.. Але, який він керівник? Чи займався організаційними та господарськими питаннями? Чи встиг він за 4 місяці (саме стільки він очолює новостворений факультет) вивчити бодай ази керування? А який він «боєць»? Чи буде він «воювати»? Чи буде «відстоювати» інтереси університету? Малоймовірно...

Серед тих, кого ще «сватають» на посаду ректора, називають прізвище ще одного новоявленого декана юридичного факультету - Василя Стра-тонова, полковника у відставці, екс-проректора Херсонського юридичного інституту, який всього 4 місці тому очолив новостворений факультет...
Чи буде ця людина «боротися» за ХДУ? Особисто для себе аргументів для ствердної відповіді я не знайшов...

Перед тим, як підбити невтішні підсумки, наголошую ще на кількох речах.

По-перше: в цій історії я особисто став із повагою ставитися до Олександра Співаковського, після того як дізнався, що його запрошували на площу Свободи, 1, і відкритим текстом пропонували: або він стає членом правлячої партії і забезпечує відповідне голосування під час наступних виборів з боку його підлеглих, або не побачить крісла ректора. Офіційно Співаковський відмовився від виконання обов'язків в.о. ректора.

По-друге: чи випадково пани Костяк та Пелих так активно «про-пихували» офіційно - «узгоджували» кандидатуру пана Ходосовцева? Не беруся, не дай, Боже, у чомусь звинувачувати поважного професора, але можу собі уявити, наскільки необізнаним у «повсякденному» житті може виявитися шановний науковець...

А те, що на нього почнуть тиснути, і він може не встояти, я чомусь не сумніваюся...

А те, що тиск розпочався, говорить і той факт, що призначати нового «кормчого» до ХДУ прибули і Костяк, і Пелих... І ті репліки, що звучали з їхніх вуст, і той зневажливий тон, який обрали ці два керівника, свідчать про те, що вони можуть ні перед чим не зупинитися, аби тільки досягти поставленої мети...

І тут, як ніколи раніше, стає актуальним гасло: «Єднаймося, браття!». Не можна дати «дрібним функціо-неришкам» та «крадіям» розвалити Альма-матер десятків фахівців, яких вона виплекала...

Не знаю, як хтось із колег, а я сьогодні готовий іти на факультети і агітувати за те, що не можна дозволити розпорошити та розтаскати голоси від людини, яка насправді може об'єднати і насправді може не дати розікрасти ХДУ.

Адже у разі необрання ректора з першого заходу, університет чекатиме найстрашніше - вічний в.о. (хто завгодно і звідки завгодно), який через тиждень-другий підпише всі необхідні папери, а ще через місяць розпродасть та розвалить ХДУ вщент,., Тоді ви, колеги, схаменетеся, та буде вже пізно... землі, будови, гроші будуть у «надійних» кишенях.